Форми і методи державного регулювання економіки в країнах Заходу.

Науковий рівень індустріальної зрілості у повоєнний період в країнах Зх. Європи, розмаїття галузевої та відтворювальної стурктури, різниця темпів економічного зростання і динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили значну специфіку окремих систем державного регулювання в регіоні. Це стало передумовою посилення тенденцій до уніфікації форм і методів держ. регулювання. Тому поступово складалися головні риси держ. регулювання в країнах Зх. Європи. Насамперед іст. мат. основа економічної діяльності держави у вигляді значного за м асштабами держ. сектора у сфері вробництва і цін федеральних фондів, перерозподілу національного доходу (бюджет, фонди, соц.страхування). у всіх країнах уряди розробляють і аналізують еконмічну політику, розробляють законодавчу політику щодо різних об’єктів бізнесу, створють систему заходів для стимулювання зовнішньо-економічної діяльності.

Вплив на вибір форм має нац.специфіку країни, ступінь ефективності держ.регулювання. для ФРН – це державне монополістичне регулювання, ФРН не має загальнонаціонального органу управління.

Потужний державний сектор у Франції став базою загальнонаціонального планування і програмування суспільством господарства. Економічній політиці підпорядковувався механізм кредитного і грошового регулювання.

Посилення інтеграційних процесів допомагає визначити загальний тип державного регулювання західноєвропейських країн: інтенсивність, активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, антикризові заходи, ціноутворюючі фактори і зовнішньоекономічні зв’язки. Виділяється державна власність і державне підприємництво. Більшість країн мають розвинутий державний сектор, на який припадає помітна частина зайнятих інвестицій, бізнесу, що не характерно для США. В західній Європі втручалась держава більш безпосередньо в процес відтворення як функціонуючий суб’єкт виробництва. Майже в усіх країнах держава є великим банкіром.

Вплив мала відома уніфікація економічної політики, взаємообмін національних методів регулювання. На цій основі народжувались і всі втручання в економіку в межах ЄС, і створення інституту Європейського інвестиційного банку, Європарламент, комісія європ.співтовариства та правова база для практичного їх здійснення. Великі перспективи на цьому шляху пов’язують з Маастрихтськими угодами, що пов’язані з пошуком більш дієвих форм і методів регулювання економіки.

Ускладнення соц.екон.проблем урбанізації та збереження навколишнього середовища, а також нерівність умов життя і праці у різних частинах національної території визначили необхідність переходу від фрагментарного дераж.втручання до кмплексної політики теритторіального розвитку. У цьому зв’язку через регулюючі механізми держава має вирішувати два кола питань: 1) зв’язати розвиток продуктивних сил і економічного зростання з найбільш раціональним розподілом їх по всій території розслення і виробництва; 2) впливати на просторово-економічні процеси з метою кращого використання території та регіональних ресурсів, задоволення потреб населення. Після створення ЄС посилюється перехід від державного до міждержавного регулювання територільних економічних потреб, органи Єс розробляють концепції територіального регулювання.




7388626164253618.html
7388696136283038.html
    PR.RU™