Історія Ассирії та розвиток її державного ладу

На північ від Вавілонського царства знаходилась територія, яка також стала зоною розхвитку месопотамської цивілізації. Тут на середній течії річки Тігр були два райони придатних для землеробства. Північний (історична Ассирія), яка дістав цю назву від міста Ашшур, був розташовани в трикутнику утвореному гірськими районами Вірменського нагірря, передгіррями Загросу та долиною ріки Малий Заб. На півдні знаходився ще один район в районі притоків Тігру - Адейма та Діяли. Центр району знаходився в місті Гасур. У XVIII-XVII ст. до н.е. після хурритського завоювання він отримав назву Арапхе. Спочатку в Ашшурі затвердились вихідці з Шумеру і Аккаду. Вони утворили там торгівельне поселення. Справа в тому, що хоча цей район і не був багатий на природні багатства та сприятливим для землеробської праці, тут знаходились важливі для всієї Месопотамії переправи. Вони співпадали з напрямком основних торгівельних шляхів по яким можна було дістатись до Ірану і далі до покладів олова Західного та Південного Афганістану, до лазуритів Бадахшану, до золота Індії, в райони передгірських культур південно-західної Середньої Азії. Пізніше в правління Саргона Давнього Ашшур став важливим адміністративним центром Аккадского царства. Тут проходили важливі шляхи, по яких з Сірії, Малої Азії і Вірменії доставлялись в Вавілонію метали і будівельний ліс, з Єгипту - золото, а в обмін вивозились вавілонські продукти сільського господарства. Поступово Ашшур перетворився на важливий торгівельно-перевалочний пункт. В свою чергу купці з Ашшуру стали засновувати свої колонії. Одною з них стало місто Канес в Малій Азії. Сюди доставлялись ассирійські фарбовані вовняні тканини, а вивозились свинець,мідь, срібло, вовна і шкіра.

Етнічний склад населення цих районів був неоднорідним. На території Арапхе, ще в другий половині ІІІ тис. до н.е. жило так зване “бананове” або “прототігрідське” населення (назва умовна), в північній зоні мепшкали хуррити, які разом з урартами складали одну з гілок північно-східнокавказської сім”ї мов, від якої зараз зберіглись чечено-інгушська, аваро-андійська, лакська лезгинська та інші гілки. Їх батьківщина знаходилась в центральному або східному Закавказзі в V тис. до н.е. Шумерське населення було представлено в IV- III тис. до н.е. колоніями в Марі, Телль-Браці та Мурад-Су. Накінець відомо, що в західній частині Верхньої Месопотамії була поширена так звана каліціформна культура, яка належала на думку вчених групі семітських племен, які мали центр в місті Ебла. До західн семітського кореню відносились племена амореїв. І нарешті , населення Марі на Євфраті та Ашшура на Тігрі відносилось до східносемітської групи (аккадці).



В добу Саргона верховним органом в Ашшурі була рада старійшин. Існувала також спадкова посада правителя (ішшакума), який мав право скликати раду, але не міг приймати без неї важливих рішень. Першим, історично засвідченим правителем Ашшуру був Ілушума, який жив в ХХ ст. до н.е. Головним божеством міста була богиня Іштар. Саме в правління цього правителя аккадські купці міста дістало право вести безмитну торгівлю у всій Верхній Месопотамії.

Захоплення нових шляхів Ассирія вирішувала за рахунок укріплення військової влади. Тому влада військового вождя (“ішшакума”) починає зростати. Проте в XVIII столітті до н.е. вавілонський цар Хаммурапі захопив місто. Ассирія втратила позиції торгівлі. Потім поруч з”явилось сильне царство Мітанні. Після послаблення в 1595 році Вавілона це царствоособливо посилилось. Аккадці називали її Ханигальбат, а єгиптяни - Нахаріна. Засновником держави були хуррити, племена, що прийшли з Армянского нагір”я і Закавказзя. Мова хурритів дуже близька урартській , а з сучасних мов чечено-ингушській, аварській і лезгинській. З приходом індоіранців хуррити перейняли в них легку колісницу і вміння тренувати коней. Використовуючи ці досягнення Мітанні дуже легко перетворилась у царство, яке стало поглинати розрізнені племена Верхньої Месопотамії. В середині XVI століття “цар воїнів хуррі”, а так називали себе правители Мітанні, по імені Сауссадатар мав владу над Північною Сірією майже до ріки Оронт. Він підкорив місто Ашшур і вивіз звідти ворота, оковані золотом.



Пізніше мітаннійські царі направляли в залежні землі своїх “посланців”, які диктували їх волю місцевим правителям. Посилення царства викликало стурбованість в Єгипті. І хоча фараонам вдалось відтіснити мітаннійські сили за Євфрат, зломити Мітанні вони не зуміли. Царі хурритів постійно підбурювали сірійсько-палестинські племена до повстань. Одного разу єгипетським воїнам вдалось схопити агентів мітаннійського царя , які несли на шії таблички з клинописним текстом, послання до місцевих правителів. В кінці конців Тутмос IV був змушений домовитись про розподіл сфер впливу з мітаннійським царем Артадамою I. Північна Сірія з виходом до Середземного моря лишилась в зоні Мітанні. Переговори закінчились шлюбомм фараона і міттанійської царівни.

Свідчень про внутрішне життя населення цього царства дуже мало. Ми знаємо, що саме хуррити відкрили секрет виготовлення кольорового скла. Контроль над переправами через Євфрат в добу інтенсивної торгівлі давав істотні переваги. Багаті купці поселялись і вели торгівельні операції в Мітанні. Самі же хуррити продовжували зберігати общині порядки. Для продажу землі їм іноді приходилось застосовувати навіть“усиновлення” продавцєм покупця.

Царі в Мітанні обмежувались військовим командуванням. Навіть царська земля земля вважалась загальнодержавною. Общинні наділи розподілялись жеребкуванням і лише голови общин “патріархи” мали право на частину землі до жереба. Справа в тому, що на них лежали обов”язки по забезпеченню військового набору і виконання культових ритуалів. Проте багаті люди зуміли найти щілину і усиновляючись десятки і сотні разів зосереджували в своїх руках великі земельні володіння.

Історія Мітанні була дуже короткою. Після, здавлось майже, виграної боротьби з фараонівським Єгиптом в самому царстві почалася боротьба за престол. Царя Тушратту було вбито. Цим скористався хеттський цар Суппілуліумас І і розгромив Міттані, посадивши на престол свого ставленика. Шаттівасу.

Другою державою після Мітанні в цьому районі була хурритська Арапхе. Коли в рукеи дослідників потрапили аккадомовні архіви цього царства датовані XV-XIV ст. до н.е. з царської резиденції Ал-ілані (“Місто богів”(суч. Керкук)), а потім Нузі (колишній Гасур (суч. Іорган тепе)). Відомим правителем цієї держави був Техіб-Тіла. Він викупив частину общинних земель та зробив їх умовними землеволодіннями для своїх воїнів. В побутовому плані археологі виявили спеціфічну форму баштових жител (дімту) жителів Арапхе. Разом з Мітанні Арапхе була серйозними суперниками правителів Ассирії.

Головним богом хурритів був Тешшуб (бог грому), його жінкою була Хебат, а сином - Шаррума. Головна ідея хурритської релігії це жертвоприношення, яке на думку хурритів повинно було забезпечити тпривале життя. Інакше з волі богів можна померти до строку.

Як ми вже говорили в 1595 р. до н.е. почався період касситських правителів Вавілону. Правління першого касситського правителя Агума ІІ співпадав з утворенням царства Міттані. У 1510 році його наступник Бурна-Буріаш І заключив мирний договір з правителем Ашшура. В 1450 році касситські царі називають себе “царями Шумеру і Аккаду, царями касситів і царем Кар-Дуніаша (остання назва Нижньої Месопотамії)”. Вавілон при них залишався звільненим від податків та мав самоуправління. Подібне самоуправління мали Сіппар, а пізніше його отримав Ніппур. На початку XIV ст. до н.е. касситський правитель Куріагальза Старший створив навіть окрему резиденцію - Дур-Куріагальзу.

В XVI-XV ст. до н.е. невеличкі міста Ассирії - Ашшур, Ніневія та Арбела знаходились у залежності від мітанійських та касситських правителів. Але несподіванно в XV ст. до н.е. ассирійцям вдалось укласти дуже вигідний союз з Єгиптом. Це вдалось зробити після багатих дарів Тутмосу ІІІ. Тому з кінця століття ассирійські правителі вважають себе вже незалежними.

Спочатку цар Ассирії Ашшурубалліт I(1365-1330 рр. до н.е. ) зумів підірвати гегемонію хурритських держав та захопив частину земель Мітанні. а потім його спадкоємецьАдаднерари I(1307-1275 рр. до н.е.), в ході війни з касситським Вавілоном, завоював решту. Він став засновником Ассирійської держави і відкриває середньоассирійський період.. Було створено військо, основу якого складали царські люди. Зухвалість ассирійця дійщла до того, що він запропонував союз хеттському царю Хаттусілісу ІІІ, запропонувавши називати себе братом. У відповідь він отримав листа в якому говорилось: “Що за розмови навколо братства ? Адже ти і я не народжені однією матір”ю ? “

В Ассирії були прийняті закони. Середньоассирійські закони були скоріше всього не діючим законодавством, а певного роду “науковою компіляцією” законодавства.. Всього зберіглося 14 таблиць (А-О). На підставі реконструкції ми можемо реконструювати судову практику. Вони відзначались особливою жорстокістю. Спочатку в Ассирії земля належала общинникам і час від часу злдійснювались переділи. Проте починаючи з повторного піднесення вона стала об”єктом купівлі-продажу. Раби в цю добу коштували дуже дорого і їх було небагато. Багаті ассирійці прагнули закабалити вільних землеробів шляхом лихварських позик. Якщо ссуда не була погашена в строк, заложник ставав повною власністю кредитора. Він міг робити з ним все, що завгодно “... бити, вищіпувати волосся, бити по вухам і просверлити їх” і навіть продати за межі Ассирії.

Саламансар І (1274-1245 рр. до н.е. ) продовжував військові кампанії проти хеттів, мітанійців та амореїв. Вся Верхня Месопотамія була приєднана до Ассирії. Була остаточно знищена держава Мітанні. під час вирішальної битви було взято в полон 14 400 воїнів і всі вони були осліплені..

Розквіт держави припадає на правління царя Тукульті-Нінурта І (1244-1208 рр. до н.е. ). Похід проти хеттів закінчився захопленням 28 800 воінів ( 8 саросів). Цей цар розпочав кампанію проти країни Наїрі, яка знаходилась на північ від володінь царя. З 1223 року на протязі 7 років цей цар став володарем касситського Вавілону. З храму Есагіла була вивезена статуя Мардука. Але знать та син царя організували заколот і вбили правителя. Після смерті царя статую Мардука було повернуто.

Продовжується загальний занепад сусіднього Вавілону. Тяжкий конфлікт з Еламом призвели до військового конфлікту і війни з Кутір-Наххунте ІІІ (1159-1157 рр. до н.е. ), яка закінчилась перемогою еламітів. Саме тоді останній каситський правитель буа уведений в полон, а стелла Хамураппі перевезена в Сузи. Лише коротке правління Навуходоносора І (1126-1105 рр. до н.е. ) призвело до реваншу. На кордоні Еламу біля фортеці Дер була отримана перемога, яка викреслила Елам з політичної карти до 821 р. до н.е. Але розквіт Вавілону був коротким.

До моменту вступу на престол наступного царя Ассирії Тіглатпаласара І (1115-1077 рр. до н.е. ) в Передній Азії склалась дуже сприятлива політична ситуація. Під ударами “народів моря” впало Хеттське царство,Вавілон став об”єктом навали халдеїв ( племені семітського походження ). Єгипет переживав не кращі часи свого розвитку. Утворився вакуум, яким скористались ассирійці. В 1112 р. до н.е. цар відправляється в похід вверх по лівому берегу Євфрату. Переслідуючи 60 царів (скоріше вождів) Наїрі армія виходить на берег Чорного моря - приблизно в районі сучасного Батумі. Двічи Тіглатпаласар ходив в похід на Вавілон, але в 1089 р. до н.е. ассирійці були відкинені на свою територію. З кінця ХІ по кінець Х століття немає історичних джерел про події ассирійської історії.

До кінця Х століття до н.е. ассирійці відновили своє панування в Північній Месопотамії. Ассирійська армія по своїй чисельності і організованності перевершувала армії інших країн Ближнього Сходу. Відкриття залізної металургії дозволило піднятись на високий рівень у її озброєнні.. Перед Ассирією відкриваються нові перспективи розвитку. Існувало два варіанти подальшої еволюції держави: або організація грабунку та військово-бюрократичного аппарату ( за цей шлях стояла знать), або організація економіки подібної до вавілонських традицій (місцеве населення та жрецтво). Утворились “партії”, а ассирійський цар тепер повинен був лавірувати між ними. І хоча в Х ст. до н.е. Ассирія лише захищалась здійснюючи невеликі рейди на північний схід та схід, царська влада зміцнювала свої позиції. Не випадково з”являється новий титул “цар великий, цар могутній, цар множеств, цар Ассирії, цар чотирьох країн світу”.


7390685997274681.html
7390728711259023.html
    PR.RU™